Страйки в Португалії, які часто охоплюють територію всієї країни – звичне явище, до якого, однак, так одразу й не звикнеш.
З власних спостережень
Тільки великий щасливчик не зіткнувся із страйком у тому чи іншому вигляді. Та що далеко ходити, не далі, як учора мені подзвонила подруга, приголомшена тим, що забула про транспортний страйк: електрички немає, і на зустріч вона ну ніяк потрапити не може. Або ось, наприклад, класний керівник сина робить ввечері e-mail розсилку про те, що завтра буде страйк вчителів і, можливо, школу буде закрито, але це не точно. Тому відправляю сина на ранок із перевіркою – і справді, закрита. Та ж історія з дитячими садками, шкільними їдальнями, медичними закладами, аеропортами та іншими установами, в які нам іноді так треба потрапити (навіть якщо ви заздалегідь записані на цей день та час – шансів немає).
Як максимально уникнути незручностей
Єдине, що врятує вас від потрапляння в незручну ситуацію - намагатися стежити за новинами в Інтернеті, ну або як добропорядний громадянин, купувати вранці газету в кіоску. А вже якщо бути зовсім скрупульозним, то перед поїздкою на будь-чому кудись ознайомитися з сайтом відомства, що надає послугу - там обов'язково буде оголошення з усіма деталями.
Але хвилюватися не варто, адже не все так страшно: страйк не може трапитися раптово, він повинен бути неодмінно заявлений заздалегідь у чітко встановлені державою терміни – за 5 робочих днів у звичайних організаціях та за 10 робочих днів до початку у разі оголошення страйку в компаніях або установах, призначених для задоволення нагальних суспільних потреб. Також останні повинні надавати мінімальний набір послуг у ході страйку, наприклад, громадський транспорт замість 10 рейсів на день повинен виконувати хоча б рейси вранці та ввечері, щоб люди мали змогу хоч якось дістатися на роботу і додому.
Зазвичай чітко обговорюється дата і година початку та закінчення заходу, хоча є варіанти й безстрокових страйків, як, наприклад, у грудні серед вчителів, але це нетипово. Зі школами досить кумедно виходить - в одній і тій самій школі, більше того, в одній паралелі, вчителі одного класу можуть страйкувати, а іншого - ні; одна школа в тому самому місті буде відкрита, а інша буде страйкувати. Сьогодні, до речі, вчителі по всій країні борються за вихід на пенсію після 36 років роботи в школі, підвищення заробітної плати та прояв більшої поваги до професії, а місяцем раніше в Лісабоні пройшов загальнонаціональний страйк через недостатнє фінансування освіти на майбутній рік, закладене до бюджету. Ці страйки ініціювала Національна Федерація Вчителів Португалії (Federação Nacional de Professores).
Справа в тому, що страйк – це така ж невід'ємна частина повсякденного життя португальця, як і інші свободи європейської цивілізації, і що гріха таїти, він (цей португалець) спритно користується своїм правом на висловлення думки та відстоювання прав. Досить часто і, слід сказати, досить успішно.
Коротка історична довідка
Якщо пробігтися галопом історією Португалії, ми побачимо, що перші страйки серед працівників почалися вже в середині XIX століття, як форма боротьби проти рабських умов праці, а на початку XX століття (1910 року) тимчасовим урядом був випущений перший закон, який визнає право працівника на страйк, але був він настільки недоброзичливий до страйкуючих і настільки лояльний до роботодавця, що в якийсь момент уряд був змушений його скасувати, але на зміну йому прийшов салазарівський декрет від вересня 1933 за номером № 23 050 (який ліквідував профспілки і суттєво ускладнив боротьбу працівників за свої права), стало ще гірше. В результаті видання цього декрету спалахнув загальний «революційний», як його тоді називали, страйк, який охопив усю країну 18 січня 1934 року. Далі були роки загальноєвропейського процесу протистояння робітничого руху і диктатур, що вирував у Європі, що в поєднанні з кінцем епохи тиранії Салазара, спричинило відлигу в регулюванні трудових відносин і введенні нових, більш цивілізованих, скажімо так, нормативних актів. Наразі відносини у сфері праці регулює сучасний трудовий кодекс Португальської республіки (Código do Trabalho).
Трохи статистики
А ще в Португалії є додатковий регулятор Direção Geral do emprego e das relações de trabalho, який є службою центрального апарату Міністерства праці, солідарності та соціального забезпечення (Ministério do Trabalho, Solidariedade e Segurança Social), але при цьому володіє автономією. Він узяв на себе функції моніторингу трудових відносин та запобігання колективним трудовим конфліктам, підтримки визначення державної політики у галузі трудових відносин, умов зайнятості та професійного навчання. Машина ця, як і будь-яка державна структура в Португалії, надмірно бюрократична, недостатньо маневрена і, на перший погляд, не дуже ефективна – але вона є, і це добрий знак. Регулятор, до речі, уважно стежить за кількістю страйків та статистикою по галузях, про що публікує щорічні звіти (кому дуже цікаво, на їх сайті можна знайти навіть щомісячні звіти, а також архівні дані).
Мені стало цікаво, в яких галузях найбільше невдоволення, і, ось що з'ясувалося. Згідно з докладами дирекції (зображення) виходить, що:
- найнеспокійнішою галуззю Португалії є Перевезення та Транспорт – на їхню частку припадає аж чверть усіх страйків (25%);
- другі у рейтингу незадоволених – клерки Адміністративних установ;
- на п'єдесталі за третє місце практично в рівному відсотковому співвідношенні, 12 і 11% відповідно, розташувалися Обробна промисловість та Державне управління та оборона разом із Обов'язковим соціальним забезпеченням.
Останні великі страйки
З останніх великих страйків не можна не відзначити регулярні страйки португальських залізниць Comboios De Portugal, які ініціює Sindicato Nacional dos Maquinistas dos Caminhos de Ferro Portugueses (SMAQ) (він же Національна профспілка машиністів португальських залізниць), які, звісно ж, значно ускладнюють пересування "пішоходів". Ось так виглядає, наприклад, той serviços minims, який під час останнього страйку попався моїй нещасливій подрузі на маршруті Фігейра-да-Фош - Куімбра: 2 електрички рано вранці і 3 електрички з інтервалом з 18.00 до 20.00. З цього прикладу випливає, що ті, хто збирався на роботу і з неї, мають шанс виїхати, а громадяни, які вільно пересуваються, у вільному графіку, можуть або залишитися вдома, або використовувати альтернативні способи пересування.
Влітку 2022 року лютували працівники авіаційної галузі - вчинили справжній бардак на цілих 3 дні в 10 національних аеропортах країни, які приймають величезну кількість внутрішніх та міжнародних рейсів.
Варто звернути увагу, що й крім профспілок, які організовують страйки «за розкладом», пересічні люди всі разом також відстоюють свої права шляхом виходу на вулицю. Ось, наприклад, за тиждень до голосування в парламенті за бюджет країни на 2023 рік, тисячі португальців вийшли на вулиці Лісабона і Порту, протестуючи проти інфляції, що зростає, а також з вимогами середньострокового підвищення зарплат на 10% і встановлення мінімального розміру оплати праці на рівні 800 євро замість нинішніх 705 євро. До речі, результатом цього заходу, на момент написання статті, став компроміс – з 1 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати зріс на 55 євро і дорівнює 760 євро.
Відбуваються й менш «споживчі» хвилювання, ось як у вересні 2019 року, наприклад – Кліматичний страйк. Молодь-студенти, а також дорослі, що приєдналися до них, намагалися звернути увагу уряду на необхідність вжиття заходів у галузі екології, захисту навколишнього середовища та збереження планети в цілому.
Підсумовуючи, можна сміливо сказати, що страйк у Португалії – це не якийсь акт порушення громадського порядку, це – повсякденний інструментарій діалогу народу з урядом країни заради блага всіх, хто живе у країні. Кожен мешканець Португалії має право на те, щоб його голос почули. Тому ніхто тут не дивується і, тим більше, не сердиться на незручності, викликані тим чи іншим страйком, тому що сьогодні вони висловлюють свою думку, а завтра може настати момент, що кожному необхідно буде висловитися, щоб відстояти свої базові права та покращити своє життя.
